Історична довідка с. Воронів

Герб села
Герб села

Письмову згадку про село Воронів, Городенківського району, Івано-Франківської області,  знаходимо у документі “При­вілей власника Незвиськ Миколи Потоцького церкві на земельні ділянки”,  датованого 15 березня 1755 р.  “…Богу хвала також у добрих справах, у моїх дідичних селах Незвища і Воронова повіту українського землі Галицької”[5]. В метриці від 8 грудня 1787 р. теж згадується Воронів як окреме село від Незвиськ. В кінці документу стоїть підпис Андрія Пєрхавкі [6].


У своїй статті “З історії заселення Городенщини” відомий істо­рик Прикарпаття П. Сіреджук на основі архівних джерел стверд­жує, що перша письмова згадка про село Воронів датується 1787 р. [7]. Знову, як село Воронів, згадується в 1820 р. [8]. У 1820 р. у Воронові проживало 17 газдів, було 17 господарств (дворів).

В “Інвентарному описі церков сіл Незвисько і Воронів Коло­мийського округу Галицького намісництва 1841-1925 рр.” про Воронів згадується, що “…Марія і Михайло Цапко із села Воронів, які дали 200 крон фундаторам церкви у с. Незвисько”. Дата документу 1841 р. [10].

За літературою Воронів згадується у 1857 р. [12]. В 1787 році вперше згадується Воронів окремо як село, а не присілок Незвиськ. Поселення села складається в більшості із корінних жителів села Незвиська.

Ось точка зору львівського вченого П. С. Сіреджука “Воронів з Незвиськом становив один маєток, який в XV столітті був влас­ністю дрібної шляхетської родини Незвиських”.

Про присілок Воронів є документальна згадка за 1898 р. [33] і 1903 р. [34]  в “Шематизмі королівства Галіції і Людомерії”.

У 1938 р. до приходу радянської влади в с. Воронів діяла парохіяльна читальна “Скала” [49]. До 1939 р. у селі був польський костьол. У 1967 р. він був повністю зруйнований, а на його місці збудували медпункт, потім там розміщувалася школа, а з 1995 р. — колгоспна контора.

У 1959 р. в селі було закрито церкву, зорганізовано краєзнавчий музей у серпні 1973 р. Знову відкрите і відремонтоване приміщення церкви тільки у 1991 р. У даний час жителі села сповідують православ’я.

Станом на 1 січня 1944 р. в с. Воронів була сільська рада, проживало 597 осіб, а в с. Незвисько –  1315.

У 1944 р. було мобілізовано 72-х чоловіків на війну. Не повер­нулося 13 чоловік. У Німеччину насильно було вивезено 11 осіб, а від голоду померло двоє.

Жителі села активно вели боротьбу із окупаційними режима­ми – з фашистським під час Другої світової війни, а до 1947 р. – із червоними зайдами. Енкаведистами вбито або засуджено 12 осіб як учасників руху опору ОУН-УПА. Одну родину учасників визвольних змагань вивезли у Сибір.

В даний час у Воронові проживає 550 осіб. Нараховується 211 господарство.

До послуг селян навколишніх сіл лікарська амбулаторія  з лабораторією, рентген- та зубопротезним кабінетами; аптечний кіоск.

В селі є клуб, бібліотека. В 1995 р. відкрила двері нова дев’ятирічна школа. До послуг сільської молоді прекрасний стадіон з невеликим спортзалом.

Село підпорядковане Незвиській сільській раді.

За книгою Ярослава Левкуна  «Село лелек та золотавих пшениць» Снятин : Прут Принт, 2003.- 64с. : іл.- (Літопис краю) –ISBN 966 – 7325 -78 -4

Опубліковано у З історії села. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.